Незламна - цикл мотиваційних статей

Ми по-різному реагуємо на труднощі й негаразди: долаємо, нарікаємо чи уникаємо їх.
Дарія Сасса, координаторка громадської організації осіб із порушеннями зору «Ініціативи Слобожанщини», йде іншим шляхом: кожен її життєвий виклик спонукає діяти й творити зміни.

Із Дарією говоримо про те, чому її громадська діяльність витіснила основну професію на другий план, про важку евакуацію з обстрілюваних Сум і про переформатування роботи ГО з початком повномасштабної війни.

У 2014-му році на Донбасі розпочалися бойові дії. Дарія із чоловіком переїхали з міста Краматорська, де Анатолій пропрацював 30 років, на його батьківщину, до села на Сумщині. Дарія тотально незряча, Анатолій має невеликий залишок зору. Шансів знайти роботу в селі вони не мали, тому подружжя вирішило оселитись у місті Суми.

Для двох людей із порушеннями зору винайняти житло в Україні — завдання не з простих. І справа не лише в ціні — часто власники відмовляють саме за ознакою інвалідності. Проте, Дарії з чоловіком вдалося винайняти квартиру в знайомого за невелику плату й залишитися у місті.

«За фахом я викладачка української мови та літератури. Тривалий час займалася репетиторством: готувала учнів до зовнішнього незалежного оцінювання, навчала української іноземців» - розповідає Дарія.

Жінка мала клієнтську базу й могла би надалі спокійно займатися улюбленою справою. Проте, живучи у Сумах, вони з чоловіком виявили, що міське середовище не є доступним для людей з порушеннями зору. Станом на 2015-й рік це місто було єдиним обласним центром України, у якому не було жодного світлофора зі звуковим сповіщенням. Не кажучи вже про тактильну плитку на зупинках і пішохідних переходах.

Та найбільше подружжя вразило навіть не це — незрячі, яких вони зустрічали, переважно не вміли користуватися комп’ютером і сучасними смартфонами. Тому Дарія й Анатолій вирішили створити громадську організацію, яка би займалася розв’язанням проблем людей із порушеннями зору в Сумах.

Вони познайомилися з молодим юристом, який був готовий впроваджувати зміни в місті, але не мав команди й не знав, як саме їх втілити. Так і утворилася ГО «Ініціативи Слобожанщини», що почала діяти 2015-го року.

«Спочатку в нас були певні сумніви чи потрібна така організація. Та поступово ми зрозуміли, що люди справді потребують інформаційної та гуманітарної підтримки. Я дуже люблю допомагати людям, тому, мабуть, і займаюся цією діяльністю. Ми з чоловіком часто повторюємо: допомагати людям — наше покликання» - каже Дарія.

Ідей та напрямків роботи «Ініціативам Слобожанщини» не бракувало ніколи. Проте не все вдавалося одразу. Виникали непорозуміння з місцевою владою.

«Часом, важко достукатися до конкретних чиновників. Доводилося ламати стереотипи, пояснювати, що незряча людина не є безпорадною й може бути корисною і що обмежує таких людей саме недоступна інфраструктура.

Тому у партнерстві з «Бюро Правничих Комунікацій» ми проводили «уроки толерантності» для патрульної поліції та органів місцевого самоврядування» -- розповідає Дарія.
Поступово комунікація налагоджувалася й ініціативи ГО сприймалися з більшим розумінням. У Сумах почали встановлювати озвучені світлофори й класти тактильну плитку.

Чудове рішення вдалося впровадити й у сфері доступності міського транспорту. Анатолій і Дарія ініціювали створення мобільного додатку «Суми GPS Inclusive». Зокрема, він сповіщає про прибуття тролейбусів і маршруток на конкретну зупинку міського транспорту а також може попередити про наближення зупинки, яку позначає користувач.

На відміну від аналогів, додаток цілком доступний для незрячих, хоча ним можуть користуватися й люди без порушень зору.

А ще у подружжя Сассів є пристрасть, якою вони діляться з усіма охочими. Анатолій зібрав чи не найбільшу в Україні колекцію аудіокнижок — понад 11500 одиниць!
Зупинятися на цьому Сасси навіть не думають: Анатолій оцифровує старі записи з бобін, а Дарія вирішила опанувати фах бібліотекарки, аби вправніше допомагати читачам знайти потрібну книжку.

Їхня організація має студію звукозапису, на якій записуються сучасні книжки, переважно, сумських авторів. Таким чином, незрячі читачі отримують доступ до книжкових новинок, які часто неможливо купити навіть в електронному вигляді.

Рясні плоди діяльності «Ініціатив Слобожанщини» привертають увагу й місцевих журналістів. Завдяки медійності ГО вдається залучати до співпраці нових партнерів, досягаючи значно більших результатів.

«Я ніколи не думала, що піар такий важливий» -- дивується Дарія.

Мешканці сум одними з перших відчули на собі удар повномасштабного вторгнення. Місто перебувало в облозі. Дарія згадує, що почувалася вкрай розгубленою.

«Колони танків їхали навіть повз наш будинок. Виїхати не було жодної можливості, а залишатися в обстрілюваному й бомбардованому місті було дуже страшно!
Коли, нарешті, оголосили евакуаційні коридори, ми з Анатолієм посприяли, аби людям з інвалідністю виділили окремий автобус. Евакуацію було організовано вкрай погано. У Полтаві нас ніхто не зустрів, тому ми, незрячі й люди на колісних кріслах, були змушені ночувати на вокзалі. Ледве вдалося посадити людей у евакуаційний потяг. Місця були розподілені для всіх, окрім людей з інвалідністю.
Довелося залучати Урядову уповноважену з прав людей з інвалідністю - лише завдяки розголосу ми, врешті, вивезли людей на захід України», - згадує жінка.

У Суми Дарія повернулася через півроку. Відновлювала сили в батьків на рідній Буковині. «Я з головою занурилася в роботу. Це вивело мене з депресивного стану. Коли повернулася, вже спокійніше сприймала обстріли, ніж у перші дні. З’явився оптимізм і розуміння, що нам це треба пережити» -- каже Дарія.

Від початку повномасштабного вторгнення діяльність «Ініціатив Слобожанщини» дещо змінилася. До ГО почали звертатися люди з іншими нозологіями.

«Ми спрямовуємо їх до фахівців з кола наших партнерів, які надають правову і психологічну підтримку. Також займаємося гуманітарною допомогою.
Чомусь у Сумах лише люди з інвалідністю по зору тривалий час жодної допомоги не одержували. Довелося Анатолію ледь не сваритися з місцевою владою. Лише після жорсткої розмови, врешті, допомога почала надходити» -- розповідає Дарія.

Чимало уваги пані Сасса приділяє власному розвитку й самоосвіті: відвідує курси, тренінги, вебінари й семінари, постійно опановуючи нові знання й компетенції. Я запитав її, про що найважливіше пам’ятати задля досягнення сподіваних результатів?

«Багато чого вдається досягти, якщо наполегливо працювати в певному напрямку й не опускати рук. Варто розуміти — ця робота не коротка дистанція, а марафон» -- вважає Дарія.

Автор Денис Іванченко

«НЕЗЛАМНА» – цикл статей про українських жінок та дівчат, що мотивують, захоплюють та надихають!
Ця ініціатива впроваджується в рамках проєкту «Сприяння правам жінок та дівчат з інвалідністю шляхом посилення їх участі та лідерства в громадах», який реалізує Національна Асамблея людей з інвалідністю України за підтримки UN Women Ukraine / ООН Жінки в Україні та Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги / WPHF.

Про Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF).
Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) – це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, – це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудови міцного миру. WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 500 місцевих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізують гуманітарну діяльність у 28 країнах світу, які постраждали від кризи.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй».